Глухівський вундеркінд та улюбленець долі — Дмитро Бортнянський

XVIII ст. — епоха розквиту вітчизняної музики, представлена іменами Максима Березовського, Артемія Веделя і, звичайно, улюбленця долі — Дмитра Бортнянського. Докладніше про життя та творчість видатного музиканта і композитора читайте у нашому матеріалі на сайті chernigiv-trend.

Талановитий хлопчик із Глухова

Рід Бортнянських походив із Галичини, села Бортне (сьогодні територія Польщі). Свого часу батько Дмитра емігрував із Речі Посполитої з релігійних переконань та осів у с. Глухів, Чернігівській губернії. Там Стефан Шкурат змінив прізвище на Бортнянський, отримав статус глухівського міщанина. За кілька років його обрали на посаду козацького сотника, пізніше він увійшов до складу старшини Ніжинського полку.

Там же, у Глухові, у головній резиденції гетьмана Кирила Розумовського, в 1751 р. у Степана Бортнянського народився син Дмитро.

У хлопця з дитинства була схильність до музики, він чудово співав, тому вже в ранньому віці Дмитра віддали до Глухівської співочої школи.

Довідка: Співоча школа в Глухові готувала придворних співаків і була заснована у 1729 р. указом імператриці Ганни Іоанівни. Навчальний заклад проіснував до кінця XVIII ст.

В історії українського мистецтва зазначено, що співоча школа у Глухові відіграла важливу роль у становленні національної культури та вітчизняної музичної освіти.

Петербург, Італія та перші успіхи

Коли Дмитру виповнилося 7 років, постало питання про його подальшу освіту. І тут хлопцеві посміхнулася доля, його помітив відомий співак та регент придворного хору у Санкт-Петербурзі Марко Полторацький. Так, завдяки таланту та фортуні Дмитро Бортнянський опинився у столиці Російської імперії. Там “під крилом” Полторацького він отримав основи музичної освіти, а мистецтву писати музику вчився в італійця Бальдассаре Галуппі, популярного композитора та автора комічних опер-буф.

За вказівкою імператриці Єлизавети, Галуппі взяв Дмитра із собою в Італію, де той брав уроки у найкращих майстрів співу та композиторської майстерності в Римі, Венеції, Болоньї, Неаполі.

Там же в Італії було поставлено кілька опер Бортнянського, які мали великий успіх у публіки. Ці опери, а також безліч сонат, кантат, церковних творів, продемонстрували, що молодий композитор досконало опанував техніку італійської школи, яка вважалася на той час найкращою в Європі, і спирався у своїй творчості на національну пісенно-романсову школу.

Головний капельмейстер імперії

У 28 років Дмитро Бортнянський повертається до Петербурга, де отримує посаду придворного капельмейстера, а в 1784 р. стає особистим капельмейстером спадкоємця трону Павла Петровича. На цій посаді Дмитро Степанович досяг великих успіхів. Під його керівництвом капела “малого двору” процвітала. Крім того, Бортнянський займається творчістю, багато пише.

У “гатчинсько-павлівський” період (1784-1796 рр.) на замовлення дружини Павла, композитор створює 3 французькі опери, зібрання романсів та пісень, 8 клавірних сонат, композиції для різних інструментів, серед яких була і перша в історії української музики симфонія – “Концертна симфонія для семи інструментів.

В 1796 р. Павло стає імператором, а Дмитро Бортнянський отримує посаду директора придворної капели. Зазначимо, що на цій посаді Дмитро Степанович залишався до самої смерті та був вірним традиції, що раніше склалася, — поповнював колектив капели вихованцями Глухівської співочої школи.

У 1816 р. Дмитра Бортнянського призначили на почесну посаду головного цензора духовних творів Російської імперії.

До кінця свого життя Дмитро Бортнянський писав музику – романси, пісні, кантати. а останні роки працював над підготовкою видання своїх творів. Проте зробити це не встиг. Композитор помер у 1825 р. у Петербурзі та похований на Смоленському цвинтарі.

Повне зібрання його творів було видано лише в 1882 р. у редакції Петра Чайковського.

До відома, в 1930 р. у ході господарських робіт на Смоленському цвинтарі багато історичних поховань було зруйновано та втрачено, серед них і могила Дмитра Бортнянського.

Comments

.,.,.,.