Як у Чернігові з’явився власний драматичний театр?

У Чернігівського музично-драматичного театру ім. Шевченка цікава історія створення — засновано його не в Чернігові. Проте факт, що “дитя всиновлене, а не єдинокровне”, не робить його менш рідним. У цій статті, на сайті chernigiv-trend, ми розповімо, де та завдяки чому з’явився головний театр Чернігова, як він розвивався і який він зараз.

Як українізація в СРСР призвела до появи театру в Чернігові

1921 році в СРСР ще тривала Громадянська війна, але вже було зрозуміло, що незалежна Україна, більшу частину території якої захопили більшовики, не відбулася як держава. Саме тоді, в Москві, Сталін, який на той час очолював Наркомат у справах національностей, прийняв рішення про тимчасову лібералізацію національної політики в Україні, що призвело до “українізації” преси, системи освіти та культури, у тому числі й театрів. Безумовно, Сталін знав, що так буде, але перед більшовиками тоді стояло важливіше завдання — утримати Україну за будь-яку ціну, і вони були готові пожертвувати багато чим заради цього.

Зазначимо, що ігри комуністів “у національне відродження” тривали недовго. Вже 1930 р., з відмовою від НЕП та переходом до жорсткої централізованої системи управління державою, було покінчено і з українізацією, активних прихильників якої або розстріляли, або відправили до таборів.

Проте навіть за короткий період відносної свободи в Україні з’явилася величезна кількість успішних національних проєктів, у тому числі й у сфері культури.

Театр починається із заводської прохідної?

 У 1926 р. в Єлисаветграді, на машинобудівному заводі “Червона зірка” відбулася не надто помітна для оточуючих подія. Там було реорганізовано робітничий драматичний гурток, до якого влилася група місцевих професійних акторів — Галина Ольшевська, Андрій Андріївський, Василь Хмурий, Леонід Задніпровський та інші. Головним режисером колишнього гуртка, а тепер робітничо-селянського українського пересувного драматичного театру ім. Т. Шевченка”, став Леонід Предславич.

Для презентації театру Предславич вибрав твір класика української літератури І. Котляревського “Наталка Полтавка”. П’єса глядачам сподобалася, після чого трупа пересувного театру вирушила на гастролі містами та селами Кіровоградщини. За перший рік існування новий театр побував у 45 населених пунктах регіону та зіграв майже 200 вистав.

Відрядження, яке затягнулося… назавжди

1933 р. колишній єлисаветградський, а тепер Зінов’ївський драматичний пересувний театр ім. Шевченко гастролював у Казахстані, де проходив двомісячник української культури. Відігравши належну кількість вистав, колектив повернувся в Україну, і зразу був відправлений Наркоматом освіти УРСР 2у відрядження”, до нещодавно утвореної Чернігівської області.

Якийсь час трупа гастролювала Чернігівщиною у звичному для себе статусі пересувного театру, проте на початку 1934 р. за рішенням столичної влади, перетворилася на стаціонарний колектив — Чернігівський державний обласний український музично-драматичний театр ім. Т. Шевченка.

Наголосимо, що саме цей момент більшість дослідників сьогодні схильні вважати датою народження чернігівського драмтеатру.

Зазначимо, що період середини 30-х, початку 40-х років, попри репресії та цензуру в СРСР, став для колективу драматичного театру надуспішним. Художнім керівником театру тоді був Григорій Воловик, а за музичну частину відповідав диригент та композитор, соратник Марка Кропивницького – Матвій Васильєв.

За кілька років до початку війни чернігівці побачили на театральній сцені п’єси за творами М. Коцюбинського, М. Кропивницького, М. Старицького, свого земляка — Івана Кочерги, зірки радянської драматургії — Олександра Корнійчука, світових класиків — Шиллера, Мольєра.

Важливою подією у житті театру стала вистава “Тарас Шевченко” за п’єсою Юрія Костюка. ЇЇ прем’єра відбулася 1939 р. і була присвячена 125-річчю від дня народження поета.

З цією виставою трупу Чернігівського драматичного театру запросили виступити у Києві, а виконавця головної ролі Володимира Волгрика нагородили пам’ятною медаллю.

Війна, театр у лісі та в монастирі

Червень 1941 р. Чернігівський драмтеатр зустрів в Орлі, в Росії, де знаходився на гастролях. І коли стало зрозуміло, що почалася війна, колектив театру прийняв єдине правильне у такій ситуації рішення — призупинити його діяльність та створити концертні бригади для виступів на фронті.

Частина трупи повернулася до Чернігова, де згодом приєдналася до партизанського руху, зокрема до загонів партизанського з’єднання Федорова, які діяли в області. Там актори Василь Хмурий, Володимир Коновалов, хормейстер Д. Ісенко створили “Театр Лісограду”, який ставив вистави та давав концерти для партизанів та місцевого населення.

Восени 1943 р. Чернігів звільнили. Місто було напівзруйноване. Проте колектив драмтеатру вирішив відновити свою діяльність. А оскільки вцілілих будівель відповідної площі у місті не було, обрали приміщення Єлецького монастиря, де розміщувалося до 300 глядачів.

Повноцінно працювати було складно. Не було декорацій, реквізиту, костюмів, не вистачало акторів, проте театр відроджувався, ставлячи нові вистави та відновлюючи колишній репертуар.

Найскладніші 10 повоєнних років, з 1943 р. по 1953 р., художнім керівником Чернігівського театру був заслужений артист УРСР Дмитро Котевич, а після нього, до 1960 р., Б. Лур’є.

У цей час до драмтеатру прийшли майбутні заслужені актори УРСР Марія Бебешко, Петро Губарєв, Володимир Ігнатенко, композитор та диригент Юрій Котеленець та інші.

Глядачі побачили на сцені постановки вистав “Безталанна” Івана Тобілевича, “Циганка Аза” М. Старицького, п’єси за О. Кобилянською, І. Франком, О.Корнійчуком, М. Гоголем, М. Кропивницьким. В окремих спектаклях на сцені Чернігівського драмтеатру сяяли “зірки” українського театру “першої” величини — Наталія Ужвій, Амвросій Бучма, Юрій Шумський, Євген Понамаренко.

1956 р. Чернігівський драмтеатр урочисто відзначив своє 30-річчя. А через 3 роки переїхав до нового, спеціально побудованого для нього приміщення, де 5 листопада 1959 р. відбулася прем’єра вистави “Щорс”, за п’єсою відомого радянського драматурга Юрія Дольд-Михайлика.

Застій у країні, але не в театрі

На початку 60-х у трупу влилася велика група молодих акторів, а 1965 р. головним режисером театру став Віталій Рудницький, який керував установою до 1983 р.

За цей час колектив поповнився новими акторами, було зіграно багато прем’єр із довгим сценічним життям. Найуспішнішими за визнанням критиків стали: “Сорочинський ярмарок” та “За двома зайцями” М. Старицького, “Назар Стодоля” Т. Шевченка, “Ревізор” М. Гоголя, “Американська трагедія” М. Драйзера.

Наявність у театрі власного балету, оркестру, хору та “співаючих” драматичних акторів, дозволило ставити музичні комедії та оперети класичних та сучасних авторів.

Наприкінці 80-х директором Чернігівського драмтеатру стала Олена Латиш, яка керувала установою до 1998 р., а художнім керівником аж до 2003 р. був народний артист України та СРСР Володимир Грипич.

До речі, саме з ініціативи Латиш 1990 р. з’явився відомий фестиваль “Слов’янські театральні зустрічі”. На жаль, ця талановита жінка, яка зуміла з рядової актриси дорости до директора театру, передчасно пішла з життя, не встигнувши реалізувати багато ідей та починань.

Кризові “нульові” та наш час

2000-ті для Чернігівського драмтеатру стали певним випробуванням на міцність. Особливо їх друга половина, коли за 10 років, з 1999 по 2009 в установі змінилося 4 керівники.

У червні 2009 р. рішенням Чернігівської облради на посаду генерального директора було призначено Сергія Линника і кадровий безлад нарешті припинився. Линник керував драмтеатром до початку 2015 р., а потім його змінив заслужений діяч мистецтв України Сергій Моісеєнко.

Незмінний художній керівник театру з 2010 р. — Андрій Бакіров.

Сьогодні в репертуарі Чернігівського драмтеатру понад 30 вистав найрізноманітніших жанрів.

При виборі п’єс для постановок перевага традиційно надається творам класиків української та світової драматургії — Нечую-Левицькому, Старицькому, Гоголю, Шекспіру, Мольєру. При цьому режисери не цураються і п’єс сучасних драматургів: М. Камолетті, Р. Куні, М. Ворожбіт.

Крім того, трупа Чернігівського драмтеатру регулярно бере участь у міжнародних та вітчизняних театральних заходах, презентаціях, художньо-культурних, громадських акціях та концертних програмах. На базі драмтеатру часто відбуваються міжнародні та дитячі театральні фестивалі.

Comments

.,.,.,.