Марк Бернес — відомий радянський шансоньє, актор та співак, народився на Чернігівщині в 1911 р. Пісні у його виконанні увійшли до золотого фонду радянської естради, а фільми стали класикою радянського кінематографа. У цій статті на сайті chernigiv-trend, ми розповімо, як хлопець із бідної єврейської родини йшов до своєї мрії та що з цього вийшло.
Бухгалтер Нейман, актор Бернес
Євреї, як правило, люди практичні та не заносяться у хмари. Саме у такій родині, у невеликому місті Ніжин, Чернігівської губернії, тоді ще території Російської імперії, народився Марк Нейман. Його батько Наум Самуїлович служив у місцевій артілі зі збору утильсировини, мати Фаїна Пилипівна не працювала, займалася домашнім господарством.
Коли Марку було 5 років, Неймани у пошуках кращого життя перебралися до Харкова.
Батько Марка любив повторювати, що професія в людини має бути надійною. І спеціальність бухгалтера у цьому плані, на його думку, виглядала оптимальним варіантом. Таким чином, як слухняний сином та виконуючи волю батька, Марк Нейман опинився у Харківському торговельно-промисловому училищі.
При цьому хлопець мав непокірний характер і своє майбутнє бачив іншим. Він мріяв про сцену, славу, концерти та глядачів, а бухгалтерія аж ніяк забезпечити йому це не могла.
І щоб хоч трохи наблизиться до світу богеми, 16-річний Марк влаштовується розклеювачем театральних афіш, а згодом і статистом до театру.
Дебют у Харкові та переїзд до Москви
Акторський дебют Марка Бернеса, тоді ще Неймана, відбувся 1928 р. на сцені Харківського театру “Муссурі”. В опереті “Мадам Помпадур” він виконав роль безмовного кельнера. Запам’ятався виступ тим, що під час вистави у нього відклеїлися бакенбарди. Проте перший крок до мрії було зроблено,
після чого Марк ухвалив рішення, яке остаточно визначило його долю — взяв псевдонім Бернес, вступив на театральні курси в Харкові, закінчивши які, поїхав до Москви.
Столиця СРСР зустріла 17-річного артиста-початківця досить не люб’язно. Пізніше Бернес згадував, що спочатку навіть не уявляв, куди податися у величезному місті і якийсь час жив на Курському вокзалі, поки від носія не дізнався, де знаходиться Малий театр. Там йому знову пощастило, статисти були потрібні. Бернеса прийняли на роботу, а пізніше він влаштувався і у Великий театр, де зіграв секунданта Онєгіна та іспанського посла.
У 1930 – 1933 pp. у Московському драматичному театрі Марку Бернес вже довіряють невеликі ролі з текстом. Тут же, за його словами, він отримав свою першу “театральну” премію – “ордер на взуття”, що для бідного актора, який ночував у гримерці, було зовсім не зайвим.
Кіноактор і співак
У 1935 р. Марк Бернес дебютував як кіноактор, знявшись в епізодичній ролі у фільмі “В’язні”. Це сталося завдяки протекції його друга та виконавця головної ролі Михайла Астангова. До речі, з його легкої руки кінокар’єра Бернеса отримала подальше продовження. Саме Астангов познайомив Марка з одним із провідних акторів радянського кіно Сергієм Юткевичем, який знімався у фільмі “Шахтарі”. Тут Бернес зіграв шпигуна Красовського, а трохи пізніше, у картині “Людина з рушницею” – роль червоноармійця.
Роль була невелика, але саме тут публіка вперше почула голос Бернеса, а пісня у його виконанні “Хмари над містом встали” стала надзвичайно популярною.
Імідж співаючого актора Марк Бернес закріпив у ще одному суперпопулярному кінохіті кінця 30-х рр. – “Винищувачі” (1939 р), де його герой льотчик Сергій Кожухаров виконав пісню “У далекий край товариш відлітає”. Цей фільм у СРСР подивилися 27 млн глядачів, а Бернес став не лише відомим актором, а й популярним співаком.
У 1940 р. у прокат вийшов останній довоєнний фільм із Бернесом “Велике життя”, і знову актора чекав грандіозний успіх. За 1940 р. стрічку переглянули понад 18 млн. глядачів. а за сценарій та режисуру їй було присуджено Сталінську премію II ступеня.
Темна ніч
У 1941 р. Німеччина напала на Радянський Союз. Війна була довгою, кривавою і тема цих страшних років надовго стала пріоритетною у культурному житті СРСР. Про війну писали книги, пісні, грали вистави і, звісно, знімали кіно. Причому перші картини про трагічні події з’явилися ще під час війни.
У 1943 р. режисер Леонід Луков (“Велике життя”), перебуваючи в евакуації, зняв фільм “Два бійці”. Основою для сценарію стала повість Льва Славіна “Мої земляки” про фронтову дружбу солдатів – одесита Аркадія Дзюбіна (Марк Бернес) та Олександра Свинцова “Саша з Уралмашу” (Борис Андрєєв). У картині багато гумору та сцен звичайних людських відносин, що було взагалі не властиво радянському кінематографу.
На думку критиків, це був перший вітчизняний фільм про війну, де люди не лише робили героїчні вчинки, а й жили.
У картині “Два бійці” прозвучали пісні у виконанні Марка Бернеса “Темна ніч” та “Шаланди”.
За спогадами учасників зйомок, “Темна ніч” з’явилася як експромт. Леонід Луков попросив композитора Микиту Богословського вигадати музику і той відразу награв її. Так само поет Володимир Агатов спонтанно написав вірші. Бернеса підняли вночі з ліжка, щоб зробити запис на студії, і на ранок пісня вже лунала на знімальному майданчику в епізоді “Землянка”.
Сказати, що “Темна ніч” була популярною, це не сказати нічого.
Достатньо того, що перший тираж грамплатівок із піснею забракували ще під час запису, оскільки сльози співробітниць студії зіпсували матрицю.
Слава та опала
У 1945 р. війна закінчилася, а кар’єра співака та актора Марка Бернеса розвивалася за висхідною. Загалом Марк Наумович знявся майже у 40 фільмах. Починаючи з 1943 року, артист співає свої пісні зі сцени. У Свердловську він дає свій перший сольний концерт, а потім вирушає у турне містами Уралу. Ну а далі, як то кажуть, закрутилося.
За спогадами сучасників, Бернес мав важкий характер і працювати з ним було складно. Людиною він був надзвичайно ретельною, до своєї роботи ставився серйозно, репертуар відбирав прискіпливо, не боявся авторитетів і про все мав власну думку. До того ж Бернес особисто брав участь у написанні багатьох пісень, працював із поетами та композиторами, а частина творів у репертуарі була створена за його “замовленнями”.
При цьому Бернес не мав прохідних пісень, усе, що він співав, ставало шлягерами на довгі роки.
До речі, у 50-60-х роках. в СРСР навіть був клуб шанувальниць творчості співака, що називався “Ура, Бернес!”.
Втім, наприкінці 50-х над всенародно улюбленим шансоньє згустилися хмари. Чим він прогнівив владу, так і залишилося загадкою, але у вересні 1958 р. відразу дві центральні газети СРСР – “Правда” і “Комсомольська правда”, випустили статті, в яких творчість Бернеса називалася вульгарною, а рядовий випадок з порушенням правил дорожнього руху, що трапився зі співаком незадовго до цього, подавався “як поведінка недостойна радянської людини”.
У результаті Бернеса перестали знімати та записувати, а його пісні на якийсь час зникли з ефіру. Втім, уже 1960 р. гроза минула, і їх знову почали крутити на радіо. У 1961 р. Бернес знявся у невеликій ролі у фільмі Павла Арманда “Чортова дюжина”.
Наступні кілька років Марк Наумович багато гастролював містами СРСР та “соціалістичного” табору – Польщі, Югославії, Чехословаччини, Румунії, Болгарії, навіть виступав на британському телебаченні. ЗМІ знову писали захоплені відгуки про його концерти та неповторну манеру виконання.
Все несподівано закінчилося у 1969 р., коли у Марка Бернеса виявили неоперабельний рак легень. Співак і актор помер 16 серпня 1969 р. у віці 58 років і похований у Москві.
До речі, під час траурної церемонії звучав не похоронний марш, а найкращі пісні Бернеса. Це було особисте прохання артиста, висловлене ним незадовго до смерті.