Олександр Довженко — свідок безрадісного століття

Українського режисера Олександра Довженка, уродженця Чернігова, радянська влада не розстріляла й не відправила до таборів. З ним вчинили гірше, його "посадили в клітку", творчо "кастрували", позбавивши можливості жити й працювати там, де він хотів і так, як він хотів, пише "chernigiv-trend.in.ua".

"Улюбленець” долі

Читаючи біографію майстра, нескладно помітити, що всі свої найкращі роботи він зняв в Україні, до його "втечі" в Москву в 1934 р. А побоюватися Довженко було чого. У Громадянську війну Олександр Петрович воював "не на тому боці". І мало того що служив в петлюрівської армії, так ще й належав до того самого "чорного" куреня гайдамаків, що штурмували більшовицький "Арсенал". І серед слідів від куль на стінах заводу, можливо, є й мітки від пострілів Довженко. У 1919 р. його дивом не розстріляли чекісти, як ворога робітничо-селянського уряду, потім він "випадково" вступив у партію, а далі нібито загубив партквиток... і залишився безпартійним на все життя. Загалом, в СРСР вбивали й за менші злочини, прикладів тому достатньо.

Втім, при найближчому розгляді, ніякого дива в його порятунок не було. Система в принципі не давала збоїв і згинув би Довженко в катівнях НКВД назавжди, якщо б не знадобився Сталіну. Вождь "всіх народів" хотів, щоб геніальний режисер зняв картину про українського "Чапаєва". Так і з'явився на світ фільм "Щорс", співавтором якого справедливо називають Сталіна, настільки багато він зробив для цієї картини, що вийшла у 1939 р.

А потім, для Довженка настав період викладання у ВДІКу,  що фактично означало заборону знімати ігрове кіно. Єдиний художній фільм, який режисер зняв за цей час — порізаний цензурою до невпізнання "Мічурін" (1948 р)

Кінокритики говорять, що якщо б Довженко дозволили зняти картини за його сценаріями "Україна в огні" та "Зачарована Десна" у світі стало б на два кіношедеври більше, але, на жаль. Політбюро й товариш Сталін були проти, а Довженко писав сценарії в стіл. І тільки після смерті майстра, його друга дружина Юлія Солнцева домоглася права на екранізацію цих творів. Так, в 1958 р з'явився фільм "Поема про море", в 1960 р — "Повість полум'яних літ", а в 1965 р - "Зачарована Десна".

фото

Смерть принесла йому свободу

Останні роки свого життя режисер буквально рвався поїхати в Україну, хотів, щоб йому дали можливість там померти, але навіть на це дозволу він не отримав. Довженко помер в нещастях і, по суті, в злиднях.

І після його смерті можна було спостерігати дивовижний контраст - за кордоном та навіть у Москві про художника згадували більше, ніж на його батьківщині. Світова преса писала про Довженка статті з ілюстраціями з його фільмів, Париж, Лондон, Нью-Йорк влаштували покази його кращих картин, книги з історії кіно присвятили геніальному режисеру окремі розділи. У 1958 році в Брюсселі авторитетне журі діячів світового кінематографа включило Довженко до списку кращих художників за всю історію кіно.

Вільний світ позначив місце Довженко в сучасному кінематографі не просто як генія, а як першовідкривача, представника нової ери в мистецтві. І це стало свідченням того, що розстріляне в 30-ті роки українське відродження не згинуло безслідно, а зуміло прорвати “залізну завісу” та отримало визнання в світі.

Comments