В 1657 р. помер гетьман Війська Запорозького Богдан Хмельницький. Того ж року, повідомляє сайт chernigiv-trend, жителі Сосниці, що на Чернігівщині, на згадку про пережиті негаразди та потрясіння останніх років заклали в селі церкву Вознесіння Господнього,
У цей храм, у свій час, і прийшов служити священником колишній козак Чернігівського полку Федір Полторацький. Що змусило прийняти козака духовний сан, можна тільки здогадуватися — чи ховався він від царських шукачів, що нишпорили всюди, шукаючи колишніх “мазепинців”, чи просто душа бажала спокою після нескінченних битв і походів? Хай там як, але, повісивши шаблю на цвях, Федір назавжди оселився в Сосниці. Тут в 1729 р. у нього народився син. Хлопчика назвали Марком.
І звичайно тоді священник із Сосниці Федір Полторацький і не мріяв, що колись його син стане відомим співаком, дворянином, житиме в столиці імперії та порідниться з “шляхетними” людьми.
Докладніше про життя і творчість регента імператорської капели, Справжнього статського радника та діда Анни Керн, якій Пушкін присвятив вірш “Я помню чудное мгновенье”, – Марка Федоровича Полторацького, читайте далі, у цій статті.
Регент імператорського хору
Марк ріс тямущим, допитливим, і щоб хлопчик не тинявся без діла, його відправили до “латинської” школи у Чернігові. Там він пробув чотири роки, після чого навчання продовжилося вже у Києво-Могилянській академії. Очевидно, там Марк, який мав чудовий голос і слух від народження, і почав співати у студентському хорі. І там-таки талановитого юнака, в 1774 р., побачив граф і фаворит імператриці Єлизавети — Олексій Разумовський.
Ця зустріч стала переломною в долі Марка Полторацького. І вже наступного року він попрощався з Києвом і поїхав до Санкт-Петербурга, де був зарахований до придворної капели. Очевидно, що життя при дворі склалося для нього вдало. Вже скоро Марк стає “уставником” імператорського хору. А в 1750 р. йому було надано велику честь, співати у складі італійської оперної трупи під ім’ям “Марко Портурацький”.
Далі більше, в 1753 р. Марк Федорович отримує звання бунчукового товариша, а через кілька місяців стає полковником і регентом придворної капели. Зазначимо, що швидке “кар’єрне зростання” Полторацького супроводжувалося й солідними матеріальними заохоченнями з боку “корони”. Імператриця особисто подарувала Полторацькому “великі маєтки в Малоросії”. Після чого новому регентові було наказано регулярно об’їжджати міста та села України та шукати талановитих співаків. Для такої важливої справи Полторацькому навіть вручили іменний імператорський указ.
Італійська опера та дворянське звання
І треба сказати, що Марк Федорович з усією відповідальністю поставився до дорученої справи. У глухих селах та містечках України, які він відвідував, Полторацький відшукав справжні “самородки”, після чого доля юних дарувань, як правило, змінювалася на краще.
Так у реєстрах малих співочих у жовтні 1760 р. опинився “вундеркінд із Глухова” Дмитро Бортнянський. Учнями Полторацького також були знамениті згодом співаки та композитори — М. Березовський, К. Давидов та багато інших.
При цьому займаючись державними справами, Марко Полторацький не забував і про творчість. Протягом 20 років, з 1750 до 1770 він був солістом Італійської опери.
У 1763 р., за віддану та багаторічну службу, імператриця Катерина II надала Марку Полторацькому дворянське звання та призначила директором придворної капели.
Чернігівський поміщик та багатодітний батько
Щодо особистого життя, то знаходячись при дворі, Полторацький одружився з дівчиною зі старовинного дворянського роду — Агофоклеєю Шишковою. Надалі подружжя щасливо жило у своїх численних маєтках на Чернігівщині та Полтавщині, і у них була багатодітна навіть на ті часи сім’я — 22 дітей. До речі, всі вони отримали гідне виховання та освіту.
А один із молодших синів Марка Федоровича, надвірний радник та полтавський поміщик Петро Полторацький, був батьком знаменитої Анни Керн. До речі, відомий романс “Я помню чудное мгновенье” Михайло Глінка присвятив її правнучці, Катерині Єрмолаєвій.
Марк Федорович Полторацький дожив до глибокої старості і помер у Петербурзі, в 1795 р. Похований він на Лазаревському цвинтарі Олександро-Невської лаври